Європу вже давно не здивуєш використанням сонячної енергії для потреб приватних господарств. У Німеччині пересічний громадянин, встановивши сонячну панель на даху свого будинку, отримує струм для одночасного живлення телевізора, комп’ютера, музичного центру, холодильника, інших електричних приладів, а також для освітлення будівлі. При цьому місцевий уряд всіляко заохочує такі починання: надаються безвідсоткові кредити; компанії-постачальники зобов’язані купувати вироблену електроенергію за високими цінами; виробники сонячної енергії звільняються від податків; покупцям компенсується з федерального бюджету різниця у цінах. На цьому вже навчилися заробляти: є непоодинокі приклади того, що власники фотоелектричних панелей отримують сотні євро щомісяця.
Полювання за гігаватами
За підсумками 2010 року сумарна встановлена потужність фотовольтаїки в Європі перевищує 16 ГВт, у світі — майже 40 ГВт. Порівняно з попереднім роком ринок сонячної енергетики Євросоюзу зріс на 132%(!). Збільшення пропозиції на світовому ринку підштовхує виробників фотоелектричних панелей до пошуку нових ринків збуту — передусім тих, чий потенціал перевищує 1 ГВт: Німеччини, Італії, Іспанії, Японії, США, Франції. Інвестори звертають увагу навіть на такі неосвоєні ринки, як український, адже, окрім привабливих ставок «зелених» тарифів, ми є сонячною країною. Наша держава має гарні показники інсоляції (річного потоку сонячної радіації), яка становить у середньому 1200 кВт•год на 1 м2, що значно більше, ніж у Німеччині — найбільшому ринку фотовольтаїки в ЄС. Технічно досяжний потенціал сонячної енергетики України оцінюється на рівні 50 ТВт•год на рік.
До розвитку українського ринку сонячної енергетики вже придивляються потужні гравці світового ринку. Так, під час круглого столу «Український ринок сонячної енергії: долаючи перешкоди до зростання», що відбувся наприкінці березня у Києві, менеджер з питань стратегії та державної політики Sharp Energy Solution Europe Барбара Рудек висловила своє бачення щодо блискучого потенціалу України у запровадженні фотоелектричних технологій. «Україна може стати наступним ринком в обсязі понад 1 ГВт, оскільки це виправдано сприятливими кліматичними умовами та чудовими ставками „зелених“ тарифів», — заявила вона.
Курс на альтернативну енергетику
За умов значного подорожчання традиційних джерел енергії — насамперед природного газу — Україна обрала шлях популяризації відновлюваної енергетики. Як зазначив заступник начальника управління Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) Віктор Кікоть, серед діючих на сьогодні механізмів стимулювання можна зазначити такі: встановлення «зеленого» тарифу на вироблену з альтернативних джерел електричну енергію; зобов’язання оптового ринку електроенергетики (ОРЕ) на законодавчому рівні купувати весь обсяг виробленого струму з таких джерел; формування державного фонду енергозбереження; податкові та митні пільги; пільгове кредитування; державні субсидії. Загалом НКРЕ на 2011 рік очікує обсяг генерації електроенергії з відновлюваних джерел на рівні 303,715 млн. кВт•год, з них вироблений сонячними потужностями — 9,234 млн. кВт•год.
За інформацією голови секретаріату парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Олега Дудкіна, з ухваленням у грудні 2010 року нового Податкового кодексу України з’явилося чимало пільг в оподаткуванні прибутку підприємств, отриманого завдяки впровадженню енергоефективних технологій, а також звільнення від оподаткування при ввезенні на митну територію України матеріалів, сировини та устаткування для отримання енергії з відновлюваних джерел.
Перший заступник голови Державного агентства екологічних інвестицій Іван Варга розповів про довгострокову перспективу фотовольтаїки, що розглядається як найважливіше джерело енергії в світі: до 2050 року вона, за прогнозами світових експертних організацій, може забезпечити 24% світового виробництва енергії. І цей показник може зрости до 63% у 2100 році. Він звернув увагу на екологічність виробництва сонячної енергетики, яка більш як на 30% скорочує викиди СО2 при виробництві тепло- та електроенергії для побутових потреб.
Плями на сонці
Проте навіть за сприятливого «зеленого» тарифу ринок сонячної енергетики в Україні розвивається поки що дуже повільно. За оцінками Барбари Рудек, в Україні необхідно близько року проходити різноманітні адміністративні процедури, щоб побудувати сонячну електростанцію потужністю 1 МВт, тоді як у Європі це займе лише півроку. Це підтверджує Сергій Масліченко, провідний менеджер з розвитку бізнесу Департаменту енергоефективності та зміни клімату ЄБРР. За підрахунками банку, для втілення окремих проектів «потрібно зібрати близько 122 дозвільних документів».
Однією з проблем є відсутність західного підходу до підготовки проектів, розуміння всіх їх параметрів. ЄБРР отримав уже 37 інвестиційних заявок, з яких лише чотири стосуються сонячної енергетики. При цьому місцеві девелопери або подають непідготовлені проекти, або не можуть забезпечити власне фінансування (принаймні 30%). Саме тому, окрім кредитування, банк здійснює програми технічної допомоги, зокрема з НКРЕ, а також розпочав програму кредитування домогосподарств. Утім, через існування різноманітних бар’єрів фінансування цієї програми почнеться через рік-два.
Нестабільне законодавство
«Чому при високих ставках „зеленого“ тарифу його отримали лише шість компаній сонячної енергетики?» — переймається риторичним питанням Максим Сисоєв, юрист адвокатської фірми «Паритет». При цьому п’ять із них є насправді дочірніми структурами холдингу, який пов’язують з першим віце-прем’єром Андрієм Клюєвим, а шоста взагалі є експериментальним проектом потужністю до
100 кВт.
В Україні поки що діє базове законодавство з гарантування «зелених» тарифів. Попри те, що його встановлено до 2030 року, компанії не мають гарантій його збереження, адже в постанові НКРЕ містяться умови, на підставі яких його може бути скасовано. Наприклад, через «надання неправдивої інформації». Крім того, немає гарантії, що «зелений» тариф буде застосовуватися з моменту введення об’єкта в експлуатацію, а не з моменту його затвердження в НКРЕ. Процедура ліцензування та підготовка самої документації є досить тривалими: лише купівля землі під електростанцію може зайняти понад два роки.
Іншим викликом для іноземного інвестора є так зване правило місцевої складової: з 1 січня 2012 року «зелений» тариф можуть отримати лише ті об’єкти, які використовують модулі, у вартості виробництва яких питома вага матеріалів та сировини українського походження становить не менш як 30%. Однак на сьогодні відсутній не лише порядок розрахунку української складової, а й саме розуміння, як її обчислювати. Як каже юрист CMS Cameron McKenna Віталій Радченко, в Україні зараз просто немає виробників такої величезної кількості техніки для альтернативної енергетики, тож це квотування не повинно застосовуватися.
У парламенті вже зареєстровано законопроект, яким скасовуються вимоги «місцевої складової» для вітроелектростанцій з агрегатами потужністю від 2 МВт, оскільки у нас їх просто не виробляють. За словами партнера компанії «Рентехно» Дмитра Лукомського, Україна може повторити досвід Індії, в якій свого часу вимоги з підтримки виробника практично зупинили розвиток ринку. Відтак, скасування «місцевої складової» було б найкращим рішенням. Зрештою, проблему можна розв’язати, прийнявши детальний порядок обчислення, проекти якого поки що циркулюють усередині НКРЕ.
Законодавчі норми відсутні і в іншій частині — підключення до енергомереж. Питання ускладнене відсутністю єдиного порядку підключення та порядку компенсації витрат інвестора на будівництво (реконструкцію) тих частин мережі, які повинні передаватися місцевим операторам (обленерго) або НЕК «Укренерго». Терміни у 20—25 років, які пропонується встановити для компенсації витрат на підключення, є невиправданими. НКРЕ повинна розробити та прийняти єдиний порядок приєднання об’єктів сонячної енергетики до мереж, а при затвердженні інвестиційних програм обленерго — враховувати ці витрати.
Пільги, але не для всіх
Поки що, незважаючи на розвиток виробництва сонячних панелей на території України, їх імпорт залишається більш вигідним варіантом для інвесторів. Податковий кодекс встановлює, що обладнання для виробництва енергії з відновлюваних джерел звільняється від імпортного мита та ПДВ — за умови, що відповідні товари з аналогічними показниками не виробляються в Україні. Проте для отримання таких преференцій імпортеру необхідно пройти складну процедуру узгодження з Міністерством економічного розвитку та торгівлі. Кабмін має прийняти окрему постанову про внесення змін до відповідного Переліку обладнання (постанова КМУ №444 від 14 травня 2008 року). При цьому йдеться про включення окремої партії такого обладнання (!).
Згідно зі ст. 158 Податкового кодексу, від податку на прибуток звільняється 50% прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів і реалізації енергоефективних проектів підприємств, що включені до реєстру Державного агентства України з енергоефективності та енергозбереження (НАЕР). Та навіть цей механізм підтримки доступний не для всіх — єдиними включеними у реєстр підприємствами є ВАТ «Завод напівпровідників» (Запоріжжя) та ПАТ «Квазар» (Київ). І щоб потрапити у цей реєстр, потрібна ще ціла низка довідок.
Без держави не обійтись
За словами виконавчого директора консалтингової компанії Fuel Alternative Юлії Березовської, ринок сонячної енергетики України є «великим, але порожнім». Адже при заявлених 2 ГВт потужностей сонячної енергетики було реалізовано лише 7,8 МВт. За її підрахунками, щоб досягти показника у 7% сонячної електроенергії в загальному споживанні струму (згідно з чинною Енергетичною стратегією до 2030 року), необхідно спорудити більш як 4 ГВт фотоелектричних потужностей.
Дуже серйозною перешкодою є також порівняно висока ціна сонячних модулів в Україні, середня вартість яких вища у 1,5 разу, ніж у Китаї, та майже на 20% —ніж у Європі.
За даними Міжнародного енергетичного агентства, у 2009 році сукупна світова держпідтримка «зеленої» енергетики і біопаливних програм становила 57 млрд. дол., з яких 37 млрд. було витрачено на наукові розробки. До 2035 року загальна сума державних інвестицій зросте до 205 млрд. дол., або до 0,17% світового ВВП.
Якби Україна витрачала стільки ж, механізм «зеленого» тарифу став би привабливим і для пересічних громадян. Для розвитку треба також зробити ринок відкритим для зарубіжних компаній. Адже кожна вкладена гривня сприятиме розвитку місцевого інноваційного виробництва, створенню нових робочих місць та зростанню податкових надходжень. На жаль, попри задекларовану державними органами підтримку, в Україні бракує не лише реальних інвестиційних проектів, а й системної роботи задля заохочення таких проектів.
Стаття у співавторстві з Романом Ніцовичем для "Дзеркало тижня"
Читайте самые интересные истории ЭлектроВестей в Telegram и Viber
