Місія Шведського органу з радіаційної безпеки (SSM) – забезпечувати ядерну та радіаційну безпеку на об’єктах атомної енергетики Швеції завдяки трьом інструментам: законотворчій діяльності, регуляторному нагляду та ліцензуванню. Разом із тим, SSM опікується питаннями безпечного поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами; здійснює нагляд за роботою медичних закладів, пильну увагу приділяючи безпечному проведенню рентгенівських діагностик; організовує навчально-просвітницьку діяльність з суспільством про вплив на організм людини природніх джерел радіоактивного випромінювання.
Міжнародна діяльність – також є одним із значущих напрямів роботи організації. Про найбільш пріоритетні завдання Офісу міжнародного співробітництва SSM, діючі проекти міжнародної технічної допомоги й джерела їх фінансування редакція веб-сайту Uatom.org спілкувалася з директором Офісу міжнародного співробітництва SSM Ларсом ван Дассеном.
Ларс ван Дассен, Директор Офісу міжнародного співробітництваШведського органу з радіаційної безпеки
– Ларсе, розкажіть, як давно Ви працюєте у Шведському органі з радіаційної безпеки? Досвід за напрямом ЯРБ маєте?
– У SSM я працюю близько 17 років. До цього я був науковим співробітником в університеті Упсали, одному з найстаріших навчальних закладів Швеції. Пам’ятаю, я дуже багато писав на теми нерозповсюдження ядерної зброї й був лідером міжнародного навчального курсу для дипломатів та науковців з країн, що розвиваються. Ще раніше, з 1994 по 1996 рік я був науковим співробітником Інституту з досліджень проблем миру у Франкфурті, де також займався питанням нерозповсюдження. Під час навчання в університеті – стажувався у МАГАТЕ та в Офісі Єврокомісії з міжнародної ядерної торгівлі. Загалом у даній сфері я з 1990 року, з тих пір як потрапив на стажування у МАГАТЕ.
– Сьогодні Ви очільник Офісу міжнародного співробітництва SSM. Які найважливіші завдання маєте?
– Офіс міжнародного співробітництва напряму підпорядковується генеральному директору SSM Матсу Персону (Mats Persson) та його заступнику Фредріку Хесселу (Fredrik Hassel).
У роботі нашого Офісу важливі два стратегічні напрями.
Перший – співпраця за міжнародними проектами, що фінансується шведським урядом. Міжнародну технічну допомогу ми надаємо Україні, Грузії, Молдові, Білорусі та Росії.
Другий напрям – координація міжнародної політики в галузі. Ми відповідальні за підготовку зустрічей з МАГАТЕ, слідкуємо за своєчасним звітуванням у рамках Об’єднаної конвенції про безпеку поводження в ВЯП та РАВ, а також Конвенції з ядерної безпеки. Разом з тим, ми сприяємо розвитку міжнародного співробітництва за напрямом радіаційної безпеки.
Загалом свою роботу ми стараємось виконувати якнайкраще, адже чудово усвідомлюємо її значимість для подальшого розвитку сфери ядерної та радіаційної безпеки Швеції, а також тих країн, яким ми допомагаємо.
– Який штат налічує Офіс міжнародного співробітництва SSM?
– Разом зі мною – 13 чоловік, також у нас є ще 3 вільні вакансії.
– Розкажіть більш докладно про проекти міжнародної технічної допомоги?
– На сьогодні таких проектів у нас близько 35. Усі вони зосереджені в Україні, Грузії, Молдові, Білорусі та Росії.
Україна – наш найдавніший партнер. За напрямом ядерної та радіаційної безпеки ми співпрацюємо з 1992 року. Разом із українським регулятором ми реалізували цілу низку проектів, й нині це співробітництво продовжується.
З Держатомрегулювання працювали над проектами із поводження з радіоактивними матеріалами, їх збором, обліком та контролем; допомагали покращити інформаційно-технічну підтримку Інспекції.
Наразі співпрацюємо з багатьма організаціями в Україні з питань незаконного обігу радіоактивних матеріалів. Також маємо достатньо успішний проект з ДП НАЕК «Енергоатом» з фізичного захисту Хмельницької АЕС. Першу фазу проекту вже завершено, наступного року плануємо втілювати другу фазу разом із колегами з Норвегії.
Також в Україні ми маємо проекти, що сприяють підвищенню обізнаності громадськості у сфері ядерної та радіаційної безпеки. Перший – підготовка книги «Ядерна історія України», реалізований спільно з Одеським Національним університетом.
Другий – заснування та координація спільно з Держатомрегулювання та Державним науково-технічним центром з ядерної та радіаційної безпеки веб-сайту з питань ядерної безпеки, радіаційного захисту та нерозповсюдження ядерної зброї – Uatom.org.
– Які проекти SSM має в Росії, Грузії, Молдові та Білорусі?
–У Росії ми маємо кілька проектів на Ленінградській АЕС. Обидва стосуються забезпечення безпечної експлуатації об’єктів й реалізовуються у тісній співпраці з колегами з Норвегії та Фінляндії. Крім того, в Росії ми співпрацюємо з корпорацією «Росатом» з питань поводження з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП) та радіоактивними відходами (РАВ) у Північно-Західному регіоні країни.
Загалом організацій, з якими налагоджене співробітництво в Росії – чимало, як, власне, й напрямів, серед яких: боротьба з незаконним обігом зброї масового знищення, фізичний захист об’єктів, обмін досвідом поводження з РАВ та інші.
У Грузії ми працювали над запобіганням незаконного обігу радіоактивних матеріалів, підвищували обізнаність журналістів за напрямом. Крім того, координували проект зі створення системи фізичного захисту на дослідницькому реакторі, який на сьогодні вже виведено з експлуатації.
На часі в Грузії ми розпочинаємо проект зі спорудження сховища радіоактивних матеріалів. Фінансуватиметься проект Європейським Союзом.
Низку проектів ми реалізували в Молдові: з питань незаконного обігу радіоактивних матеріалів, створення та розбудови регулюючого органу, надання їм підтримки. Серед діючих – проекти по збору джерел іонізуючого випромінювання.
У Білорусі робота нами тільки починається. Спільно з колегами з Норвегії та Фінляндії працюватимемо над посиленням ролі регулятора, слідкуватимемо за будівництвом нової АЕС у місті Островець.
Це, власне, коротко про наші проекти. Звісно, маємо їх значно більше у кожній з країн.
– Ларсе, яке джерело фінансування цих проектів?
– Що стосується фінансування проектів в Росії – то це Міністерство охорони навколишнього середовища Швеції.Що стосується України, Грузії, Молдови та Білорусі – Міністерство закордонних справ Швеції. Також, як я казав, ми матимемо спільний проект у Грузії зі спорудження сховища радіоактивних матеріалів, котрий фінансуватиметься Європейським Союзом.
– Ви чимало розповіли про реалізовані та діючі проекти в Україні. Як щодо нових?
– Насправді, проектів нашим партнерам ми не нав’язуємо. Навпаки, ми цікавимось, що потрібно їм. Після чого слухаємо деталі, з’ясовуємо, чи відповідає проект цілям нашої співпраці та фінансовим можливостям.
Присутність за кордоном для нас дуже важлива, адже дозволяє налагодити більш продуктивне співробітництво за напрямом.
– Які виклики стоять перед Офісом міжнародного співробітництва SSM на часі?
– Один із найбільш актуальних – переїзд частини організації до міста Катрінахолм. Зовсім скоро Шведський орган з радіаційної безпеки матиме два офіси: у Стокгольмі та новостворений в Катрінахолмі. Для наших співробітників – це певного роду невизначеність, адже частині колективу доведеться переїхати в інше місто.
Мене, як директора Офісу міжнародного співробітництва це також турбує. Адже частина команди залишиться у Стокгольмі, в той час, як інша частина – працюватиме в Катрінахолмі. Мати команду, що працює в різних містах – не так уже й просто. Крім того, мене хвилює, чи не втрачу я когось зі спеціалістів через переїзд. Як Ви розумієте, зміна місця проживання влаштує не кожного.
– Ларсе, Ви маєте значний досвід співробітництва з українським регулятором. Скажіть, які відмінності в роботі Держатомрегулювання та SSM?
– Відверто кажучи, усі ті проблеми й виклики, які на часі долає SSM, у тому числі й переїзд до Катрінахолму, – ніщо у порівнянні з тими проблемами, які долає керівництво та співробітники Держатомрегулювання. Нестача ресурсів, достатньо низькі зарплати, війна на Сході країни. Звісно, що працювати в таких умовах дуже непросто.
– Як Ви вважаєте, що слід покращити Держатомрегулювання для більш ефективної роботи?
– Як на мене, Держатомрегулювання не вистачає людських ресурсів. Проекти міжнародної технічної допомоги покликані робити існування організації простішим, в даному випадку вони навпаки створюють зайвий тиск, перевантажуючи роботою персонал.
– Що Ви думаєте про диверсифікацію ядерного палива в Україні?
– Для мене не важливо, у кого Україна купуватиме ядерне паливо: у «Westinghouse» чи «ТВЕЛ». Важливо те, що Україна має змогу купувати паливо, що відповідає усім вимогам безпеки, за кращими цінами на міжнародному ринку.
– Ларсе, що слід покращити Україні вже сьогодні, аби увійти в ЄС з сильною системою ядерної та радіаційної безпеки?
– Питання, дуже обширне, як на мене. Тож, повної відповіді дати не зможу.
Все ж, хотілося б відмітити позитивні зрушення за напрямом ядерної та радіаційної безпеки в Україні.
Перш за все, Україна має гарні відносини з Європейською Комісією та укладений договір з Європейською спільнотою з атомної енергії. За цим договором вже виконано низку робіт з удосконалення українських стандартів безпеки відповідно до європейських. На часі робота продовжується.
Так чи інакше, я би радив Україні переймати досвід із впровадження різних документів, таких, як директиви про поводження з РАВ та директиви з ядерної безпеки у окремих країн ЄС, скажімо, Швеції чи Фінляндії. Адже одне, коли завдання ви одержуєте від представників Єврокомісії – зовсім інше, коли практичним досвідом з вами ділиться країна-член ЄС.
Раніше ЕлектроВісті писали про те, як шведський регулятор налагоджує комунікацію з громадськістю.
Матеріал опубликовано в рамках патнерства з Uatom.org
Читайте самые интересные истории ЭлектроВестей в Telegram и Viber
