Згідно з базовим прогнозом, до 2050 року середньосвітова температура може зрости на 2,5-2,7 градуса Цельсія в порівнянні з доіндустріальними рівнями. Водночас аналітики зазначають, що «світ має засоби, мотивацію та можливості» для обмеження зростання температури до 1,5 градуса відповідно до цілей Паризької кліматичної угоди.

«Недопущення сильнішого потепління, швидше за все, матиме позитивний економічний ефект протягом наступних трьох десятиліть завдяки запобіганню збитку від зростання температури. Але необхідні для цього заходи можуть призвести до негативних наслідків (…). За нашими оцінками, за умови обмеження потепління до 1,5 градуса світовий ВВП може скоротитися на 2% до 2050 року», – йдеться у доповіді.

Згідно з базовим прогнозом Wood Mackenzie, світовий ВВП до середини століття може подвоїтися і становитиме 169 трлн доларів (у сьогоднішніх цінах). Проте за умов прискореного енергопереходу він зросте до 165 трлн доларів. При цьому чисте скорочення економічного зростання дорівнює 2%, оскільки 3,6% валових втрат від прискореної декарбонізації компенсуються зростанням ВВП на 1,6% за рахунок запобігання збиткам від зростання температури понад 1,5 градуса.

«Без болю немає перемоги», – зазначають автори дослідження, акцентуючи увагу на тому, що світові необхідно утримати глобальне потепління в рамках 1,5 градуса, щоб уникнути природних та гуманітарних лих і криз.

У доповіді наголошується, що нові робочі місця в низьковуглецевих галузях компенсують скорочення робочих місць, податкових відрахувань та доходів у вуглецевоємних сферах. У разі прискореного енергопереходу в 2035 році настане переломний момент, коли заходи щодо декарбонізації почнуть компенсувати потенційне зниження економічного зростання і в результаті зведуть нанівець весь потенційний збиток від енергопереходу до кінця століття.

Водночас автори зазначають, що енергоперехід може призвести до несправедливості. Розвинені країни з глибокими ринками капіталу мають більше можливостей для інвестування в низьковуглецеве майбутнє, тоді як менш розвинені країни та країни з низькими доходами нестимуть непропорційно важкий тягар. Те саме стосується експортерів вуглеводнів та вуглецевоємних економік, які відчують найбільший негативний ефект від енергопереходу.

При цьому, як вказують автори, експортери сировини ще мають можливість накопичувати резерви від торгівлі вуглеводнями та інвестувати їх в інші сфери економіки для компенсації збитків, поки попит і ціни, зокрема на нафту, стрімко не впали.

“Короткостроковий біль заради довгострокової вигоди”, – так аналітики Wood Mackenzie резюмують суть своєї доповіді.

Читайте самые интересные истории ЭлектроВестей в Telegram и Viber