Компанії довелося переглянути власні прогнози, зроблені ще у 2020 році. Тоді вона передбачала, що глобальний флот не зможе задовольняти запит щодо встановлення вітряних електростанцій після 2025 року. Річ у тому, що для транспортування та монтажу компонентів вітряних турбін потрібні спеціалізовані кораблі.

У 2020 році працювало лише 30 таких кораблів, тому виробники офшорних електростанцій вже зараз змушені боротися за те, щоб кораблі діяло насамперед на їх проєктах. 

Швидкий розвиток технологій вітрогенераторів тільки посилить дефіцит. Також багато кораблів, спеціально побудованих ще в цьому десятилітті, застаріють вже дуже скоро. За даними Rystad, тільки чотири з суден, призначених для установки вітропарків, що є в експлуатації, здатні перевозити гігантські технології нового покоління. У компанії повідомляють, що ще у 2019 році попит на кораблі, здатні встановлювати турбіни потужніше 9 МВт, був «несуттєвим», а до 2030 року він досягне 62 умовних «корабельних років» — йдеться про час, необхідний для встановлення всіх замовлених турбін.

У США, які недавно відкрили прибережні води для будівництва вітрогенераторів, ситуація посилюється тим, що проєкти повинні відповідати т.з. "Закону Джонса" від 1920 року. Відповідно до нього внутрішні морські перевезення повинні проводитися на судах американського виробництва, що належать американським громадянам, з екіпажем, що складається лише з громадян США та під прапором США. Жоден із кораблів, призначених для будівництва справді великих вітрогенераторів, цим вимогам не відповідає. Перший корабель із необхідними характеристиками з'явиться не раніше кінця 2023 року. При цьому будувати такі кораблі в США виявилося досить коштовно.

Для того, щоб досягти цілей Паризької угоди щодо клімату, до кінця десятиліття у світі будуть будувати прибережні вітрогенератори стрімкими темпами. Для цього знадобиться набагато більше спеціальних кораблів, аніж галузь має сьогодні.

Читайте самые интересные истории ЭлектроВестей в Telegram и Viber